Як відомо, росія, на будь-якому історичному етапі безсоромно краде все. Відомо, що “совєтські” автомобілі, побутова техніка, інтелектуальна власність та навіть іграшки є розробками заходу, вкраденими СРСР. Повною мірою це стосується і парфумерної галузі, яку більшовицька влада почала привласнювати, вже з 1917 року. 

 Яскравим прикладом цього є Французька фірма Rallet (Раллє), заснована фабрикантом Альфонсом Ралле у 1843 році. До 1900 року бізнес розвивався і навіть став офіційним постачальником монаршого двору, але у 1917 році фабрика була забрана у власність держави, що не мала спеціалістів і досвіду для керування нею. Все це змусило технічного директора компанії Ернеста Бо у 1919 році емігрувати до рідної Франції, де через два роки він створив один з головних парфумів XX століття - Chanel N°5. 

 Схожа історія чекала і на славнозвісну французьку компанію “Брокар и Ко”, створену Анрі Брокаром в 1861 році. копірайт Aromat.ua У рік революції навіть елегантна назва була змінена на “Замоскворецкий парфюмерно-мыловарный комбинат”, на більший креатив комуняцький мозок був не здатен. Трохи згодом назву все ж змінили на “Новая Заря”, під якою вона існує до цього дня, продовжуючи копіювати успішні західні аромати. 

 Тепер зупинимось на конкретних прикладах “легендарних” парфумів радянської доби, справжнє походження яких було сором’язливо “забуте” офіційними каналами інформації.  

 Парфум “Красная Москва”. Еталонний аромат тих часів, який було дуже важко знайти у продажу. Існує кілька версій появи, але всі вони ведуть у дореволюційні часи, коли він називався “Букет Императрицы”. В пізніші часи саме ці парфуми вважались ароматичною візитівкою СРСР, яку купували туристи. Цинічно виглядає ще й те, що до цього часу повна формула вкрадених парфумів тримається у суворій таємниці. 

 “Шипр”. Ще один з найрозповсюдженіших ароматів доби совка, був доступним і дешевим, через що його часто вживали замість горілки. Менше з тим, оригінальний “Chypre” був створений у 1840 році французьким майстром Пьером Герленом, пізніше був доповнений не менш відомим французом Франсуа Коті, в ароматі “Chypre de Coty”. 

 Це лише деякі приклади “запозичень”, на яких базувалась парфумерна наука тих часів. Ймовірно крадіжок рецептур і привласнення виробництв було набагато більше, оскільки нічого оригінального союз запропонувати не міг і не хотів. На низьку якість тамтешніх ароматів вказує і той факт, що будь-які справжні французькі парфуми були рідкістю та мрією радянських жінок, коштували вони надзвичайно дорого.